Стартуємо з фільму «Боєць» («Strijder» (нідерл.)/ »Bigman» (англ.) режисера Каміеля Шувенара. Фільм знайшов свого глядача на кінофестивалях по усьому світу, має нагороди від професійного журі та приз глядацьких симпатій.
«Боєць» розповідає про двох друзів – Ділана (Майк Сілекенс) та Юссефа (Ануар Касмі), які мріють стати професійними футболістами. Один мріє грати у Фейєноорді, другий – в Аяксі. Однак необачність на дорозі перевертає життя одного з підлітків.
У фільмі багато футболу, однак – це не спортивна драма. Це про волю, силу духу, сприйняття себе таким, який ти є. Та про дружбу, яка має пройти непросте випробування. Що приємно вразило, фільм не намагається вибити з глядача сльозу. Ми не шмигаємо носом півтори години, а раз за разом дивуємося неочікуваним спробам Ділана довести усім і собі, що нічого не змінилося, що він може грати у футбол на рівні з усіма.
Як у житті немає єдиної правильної поведінки з боку оточення, коли дитина раптово опиняється прикованою до інвалідного крісла, так немає її і в фільмі. Саме тому, напевно, режисер розставляє батьків Ділана по різні боки під час розмов про його майбутнє. Батько жорстко категоричен та наголошує, що син має прийняти сувору дійсність. Материнське серце, однак, хоче дарувати хлопцю хоч якусь надію.
Питання родини – одне з ключових у фільмі. Батьки Ділана та Юссефа нібито схожі, обидва дуже різко критикують синів. Та у першому випадку, це все ж таки боляча правда, а до Юссефа – це звичайнісінький аб’юз.
Ділана рятує підтримка друзів (насамперед, гарненької однокласниці) та уявного друга – футбольного героя Суфіана Тузані. Та головне, все ж таки, – його воля до перемоги. Ділан доводить, що він боєць не тільки на футбольному полі, а й по життю.
P.S. обов’язково подивіться початок фінальних титрів.