Данський режисер Фредерік Мельдаль Нергор знімає дитячий фільм «Мій брат робот» про андроїдів у кольорах «Того, що біжить по лезу».
Недалеке майбутнє. Замість айфонів індикатором твого положення у школі стають андроїди, що слідують за підлітками усюди. Є навіть закритий клуб, до якого приймають, якщо маєш андроїда передостаннього 19 покоління.
У Альберти, одинадцятирічної школярки, андроїд якоїсь дуже застарілої моделі. Він схожий на незграбного ведмедя. Це пригнічує її, вона немає друзів та мріє одного разу потрапити до того клубу. Та чи не зависокою буде ціна?
ЇЇ батьки, які майже не вилазять з віртуального простору, роблять неочікуване: на день народження Альберти вони дарують їй найсучаснішу модель андроїда 20(!) покоління. Ні у кого у школі немає такої. Навіть шкільне програмне забезпечення виявляється ще не готовим до реєстрації у своїй базі такої новинки.
Питання наскільки андроїди мають бути схожими на людину точаться у кінематографі постійно. Чи має людство відрізняти людину від андроїда? Новий андроїд Альберти – хлопець її віку, на ім’я Конрад. Впевнений, розумний, привабливий. Дівчата їм захоплюються, хлопці скаженіють від заздрощів. Але де у тебе кнопка, Конраде? Де кнопка?
З появою Конрада життя Альберти не полегшується, як вона очікувала, а навпаки – дедалі стає пекельнішим. Дівчина має щодня робити складний вибір, а кожен здійснений крок затягує паску навколо неї все міцніше. І ось вона має обрати когось одного – або Конрада, або старого перевіреного ведмедика.
