Юна авторка з Чернівців підкорила найбільший дитячий кінофестиваль Азії фільмом, створеним під час війни. Дізнаємось, як це було.
З 31 жовтня по 5 листопада в Токіо проходив Міжнародний дитячий кінофестиваль KINEKO. Молодих українських авторів на найбільшому кінофестивалі Азії для дітей та підлітків представляла Кіра Мельничук, вихованка медіастудії «AIDA» КЗ “Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді”. Ми вирішили попитати у Кіри про її враження від поїздки та плани на майбутнє.
Про запрошення на кінофестиваль Кіра дізналась наприкінці минулого шкільного року, коли була у на заняттях. Їй зателефонувала керівниця медіастудії «AIDA» Інна Плотнікова та запитала, чи готова вона у наприкінці жовтня їхати до Токіо, аби представити їхній фільм «Зламане дитинство»?
Я була дещо розгублена від такої пропозиції, бо на мене чекав випускний клас, підготовка до вступу до вищого навчального закладу, а тут поїздка, – каже Кіра. – Проте я була упевнена, що впораюсь й погодилась. Після цього найбільше, напевно, про що я хвилювалась – це чи відкриють мені візу. Бо на той час для отримання візи було необхідно їхати до Бухареста або Варшави, оскільки Посольство Японії в Україні їх не видавало. Ми почали писали листи до Посольства, організатори фестивалю усіляко сприяли, надавали усі необхідні документи та зі свого боку теж звертались до Посольства в Україні. З отриманням візи, коли я вже мала квитки на літак з Варшави та квитки до Варшави, ніяких сумнівів чи переживань не було. Усе сприймалось значно легше.
Як пройшла презентація фільму на фестивалі?
Чудово. Я вже їздила на інші фестивалі й розуміла, як усе відбувається. Разом зі моєю були презентації ще декількох фільмів. Я розповіла, що ми знімали у час, коли війна вже тривала, що це була наша перша робота від початку повномасштабного вторгнення, тож часом було складно зібратись із думками, налаштуватися на написання сценарію або зйомки.
Та у нас була гарна команда: я, Катя Жуківська та Оля Плотнікова. Нам хотілось знімати, проте на той час у нас ще не було особистих історій, пов’язаних з війною, які б можна було екранізувати. Одного дня ми натрапили на збірку історій дітей та дорослих, які вже пережили певні події через повномасштабне вторгнення. Читаючи їх, ми зрозуміли, що це саме те, що нам потрібно, аби передати як почуваються діти під час війни, що війна впливає не лише на дорослих, що діти відчувають те саме, тільки в іншій формі.
Після показу фільму було дуже приємно чути й від українців, що зараз мешкають у Токіо, й від іноземних глядачів слова «Класна робота», «Ти – молодець!», «Добре, що попри війну ви продовжуєте знімати фільми».
До речі, того дня команда фестивалю додатково організувала, так би мовити, «Українську вечірку» – захід для українців, які через війну опинились у Японії. Мені навіть довелось робити коротку промову.
Чи сподобався тобі Токіо?
На відміну від Києва чи Чернівців у Токіо вкрай замало зелені. Це було якось незвично. Але вражала висока технологічність скрізь – від побуту до міського простору.
Чи є у тебе плани та ідеї для наступного фільму? Які теми тобі хотілось би дослідити?
Зараз я беру участь в одному проєкті, ми знімаємо фільм. Влітку я познайомилась з командою, але вони бачили мене лише як акторку у своєму фільмі. Та згодом виявили, що я теж у цьому розбираюся, й зараз я їм допомагаю зі зйомками фільму.
Дуже хотілось би зняти власний короткометражний фільм. Мрію зняти фільм про Параджанова.
Щоб ти порадила тим, хто тільки робить свої перші кроки фільмування?
По-перше, багато читати. Паралельно із заняттями у школі я навчаюсь на акторку й помічаю, що усе, що ти читаєш чи прочитала відкладається в тебе в голові: інформація, якісь образи. Й потім, коли ти працюєш над якоюсь історією, в тебе виникають асоціації з персонажами, атмосферою, локаціями з книги чи навіть вірша. Це дуже допомагає та збагачує твою роботу.
По-друге, не боятися творити та не боятися складних тем. Навіть якщо тема здається тобі занадто гострою чи якимось табу й ти не впевнений, що вдасться відобразити правильно. Однак, твоя реалізація апріорі правильна. Бо це твоє бачення!
Пам’ятайте, що творчість не має правильних чи не правильних ознак.
КіноБути висловлює глибоку вдячність Мітсуо Тахіро, директору Міжнародного дитячого кінофестивалю KINEKO, за підтримку України та наших юних кінематографістів. Наша співпраця – це не лише можливість для юних режисерів та акторів ділитися своїми історіями з усім світом, але й важливий місток дружби та культурного обміну між нашими країнами.
Мистецтво об’єднує та зігріває серця в ці непрості часи.